Що таке доказова медицина

Доказова медицина — підхід, який використовує найкращі наукові докази для ухвалення рішень у медичній практиці.

1. Вступ
2. Що таке Доказова медицина
3. Навіщо потрібна доказова медицина?
4. Історія доказової медицини, хто її вигавдав, коли вона з’явилася
5. Чим відрізняється доказова медицина від звичайної
6. Як оцінюють ефективність ліків та методів лікування?
7. Ознаки застосування доказової медицини у практиці лікаря
8. Приклади доказової медицини
9. Висновки 

Що таке доказова медицина та як вона виникла

Доволі цікавим та корисним підходом в сучасній різнобічній медичній практиці є доказова медицина. Особливість її в поєднанні кращих наукових та клінічних даних із досвідом, із цінностями, які в результаті власної роботи самостійно отримують кращі з клініцистів різних часів. 

Навіщо потрібна доказова медицина?

Все дуже просто.

Вона фіксує унікальні обставини деяких пацієнтів. 

Вона є максимально достовірною, якщо характеризувати її з врахуванням медстатистики. 

І більш докладно загалом про доказову медицину, про її цілі, користь, а також історію виникнення розповімо далі в матеріалі.

Історія доказової медицини, хто її вигадав, коли вона з’явилася

Перші «коріння» доказової медицини простежуватися почали з 1970 року в роботах Арчі Леймана Кокрейна. Багато він пережив. Так, під час Другої світової був полоненим та працював у таборі, де застосовував максимум своїх знань, але паралельно й навчався. 

Саме там, в тих страшних умовах він, практично на початку кар'єри, почав доводити, що треба не просто використовувати ліки, які маються в розпорядженні, а й постійно відстежувати результативність різних підходів в лікуванні, здійснювати систематичні випробування.

Звісно, про повноцінне дослідження тоді й мови не могло бути. Але якщо шукати саме основоположника доказової медицини, то ним, беззаперечно, визнаний Арчі Лейман Кокрейн.

Сам термін цей був введений пізніше Гордоном Гаяттом та іншими представниками робочої групи з доказової медицини. Згідно з їх формулюванням, доказова медицина визначається, як «сумлінне, чітке та розумне використання найкращих поточних доказів в прийнятті рішень щодо догляду за окремими пацієнтами»  

Доволі активно розвиток зазначеного напрямку в медицині відбувався в 90-х роках (до речі, сприяли цьому представники Кокранівської співпраці, дослідники, які сумісно здійснюють огляди різноманітних медичних втручань). 

І наразі вже багатьма визнано, що доказова медицина суттєво покращує якість меддопомоги, відчутно зменшує витрати на неї. Але й критики, очікувано, також вистачає. 

Щоб мати власну думку стосовно цього, слід докладно розбиратися в питанні. І починати можна з нашого матеріалу. 

Що таке доказова медицина

Доказова медицина – це така медпрактика, в якій для прийняття рішень використовуються доступні оптимальні докази та висновки стосовно певного випадку, відносно конкретної ситуації.

Метою її є покращити лікування шляхом прийняття обґрунтованих всебічно рішень, шляхом зменшення або загалом відмови від неефективних чи навіть шкідливих (потенційно) втручань.

Поєднання досвіду клінічного плану, переваг та цінностей хворих, із кращими дослідженнями з метою покращити результати допомоги пацієнтам – це ключова мета доказової медицини.

Орієнтована вона виключно на пацієнта, на оптимізацію діагностики його стану, лікування, профілактики та відновлення.

Чим відрізняється доказова медицина від звичайної

Доказова медицина (англійською evidence-based medicine, EBM) відрізняється від традиційної або «звичайної» медицини підходом до ухвалення рішень про лікування. У доказовій медицині рішення ґрунтуються на результатах ретельно проведених досліджень, мета-аналізів і систематичних оглядів. 

Це дозволяє мінімізувати вплив особистої думки лікаря, забезпечити хворому лікування, обґрунтоване науково.

Якщо чітко виокремлювати відмінності, то полягають вони в:

1. способі аналізу даних. У звичайній медицині зрідка систематизуються наявні дані, дуже інколи покладаються на дослідження поодинокого типу, на досвід та поради окремих лікарів. У доказовій, спираючись на PubMed, на Cochrane та інші стандарти та значні бази даних, використовуються методи, які мають підтвердження;   
2. наукомісткості. При доказовій медицині активно використовуються чисельні наукові докази, різноманітні методи, які вже мають підтвердження статичними даними, бо пройшли перевірку за допомоги контрольованих рандомізованих випробувань. В традиційному підході лікарі без здійснення досліджень покладаються чи на власний досвід, чи на думку та рекомендації колег;
3. стандартах та протоколах. У звичайній медицині вони не такі суворі, як у доказовій. Причому в останній, якщо нові дослідження дають нову інформацію, вимоги одразу оновлюються;
4. управліннях ризиками. Систематично та за об'єктивними даними в доказовій медицині оцінюють переваги та ризики проведених втручань, роблять висновки т далі в роботі спираються на них.

Тобто на відміну від традиційної медпрактики, в якій стандартизовано використовують перевірені підходи, в доказовій медицині чітко та суворо орієнтуються на наукові підстави та об'єктивність. 

Як оцінюють ефективність ліків та методів лікування?

Прихильники доказової медицини отримують об'єктивні дані та оцінюють рівень ефективности використовуваних методів та ліків шляхом ретельних наукових досліджень.

При цьому, найчастіше, використовують наступні підходи:

1. мета-аналізи та систематичні огляди. За допомоги цього дані з чисельних досліджень узагальнюють, аналізують отримані в результаті їх проведення результати, виявляють загальний отриманий ефект. Доволі надійний дають рівень оцінки, бо враховують під час цього дані з різних популяцій та досліджень;
2. дослідження, які називають когортними. Полягають вони в здійсненні тривалих спостережень за «когортою» (група людей) з метою оцінити результативність лікування в довгостроковій перспективі. Такі дослідження не дуже суворі, але дуже корисні для здійснення аналізу можливих рідкісних ефектів та результатів віддаленого типу;
3. Real-world evidence або дані з реальної практики. Збирають їх, як і походить з назви, з умов, які є цілком реальними. Проводиться аналіз медкарт хворих, здійснюється нагляд за ними в умовах лікарень. Результати дають зрозуміти, яким чином працює лікування в медичній повсякденності, які дає результати для різних груп пацієнтів;
4. оцінювання клінічних наслідків. Важливо не лише мати лабораторні результати, а й розуміти, як все працює в справжніх умовах, тобто, чи зменшується кількість ускладнень, чи меншають показники смертності, чи поліпшується життя хворих та ін;
5. РКД (рандомізовані контрольовані дослідження). Можна сказати, що вони є «золотим стандартом» в оцінюванні. Учасників при цьому випадково розподіляють на групи, в яких вони:

а) отримують стандартного типу лікування або ж звичайне плацебо;

б) лікуються на підставі наукових досліджень

Розподілення дозволяє дати максимально ефективну оцінку та гарантовано виключити можливий вплив різноманітних факторів, в т.ч. й психологічних.

Визначені за кожним із зазначених методів доказової медицини результати обов'язково оцінюються за параметрами:

1. Достовірності.
2. Статичної значущості.
3. Клінічної значущості.
4. Можливих побічних ефектів та ризиків.

А якість доказів, на підставі яких визначалися підходи до лікування, оцінюються за багаторівневою системою GRADE (або аналогічними). Це дозволяє визначити міру надійності отриманих даних в клінічній практиці.

Ознаки застосування доказової медицини у практиці лікаря

Зрозуміти, що в практиці своїй лікар використовує доказову медицину, можна за його підходом до здійснення діагностики, до призначень в лікуванні та навіть по спілкуванню з його пацієнтами.

Наприклад, підставами можуть послужити:

1. оновлені клінічні рекомендації. Тобто, коли лікар не покладається у власній роботі виключно на застарілі поради та методи;
2. доказова література, результати за останніми дослідженнями;
3. персоналізоване лікування. Мається на увазі, що лікар в роботі враховує не лише визначений діагноз, а ще й вік, анамнез, стать, наявні супутні проблеми зі здоров'ям. Звичайно, він, до застосування певного методу, має з'ясувати й можливі його ризики для конкретного хворого;
4. обґрунтування зроблених призначень. Лікар самостійно, без прохання з боку пацієнта зробити це, пояснює йому, чому призначає конкретні процедури,  препарати, якого результату від їх дії очікує та ін.;
5. оцінювання співвідношення користі та ризиків. До початку здійснення лікування лікар надає відомості про можливі ризики, про небажані ефекти від такого підходу, допомагає зрозуміти шанси на досягнення успіху;
6. використання виключно об'єктивної діагностики. Фахівець прагне уникнути «зайвих» процедур та аналізів, дотримується виключно тих, ефективність яких вже доведена, в необхідності яких для конкретного випадку є абсолютна впевненість;
7. прийняття рішень спільно із пацієнтом. Такий підхід ще називають «інформованою згодою». Лікар при цьому не лише пояснює своєму пацієнту, які варіанти лікування є доступними, не тільки докази наводить, а й самого пацієнта залучає рішення ухвалювати.

Лікар-прихильник доказової медицини має мислення критичного типу, він прагне постійно вчитися, не відмовляється від перегляду звичних підходів, з задоволенням переглядає їх, стежить за більшістю оновлень в медицині, активно бере участь в семінарах/вебінарах.

Беззаперечно, доказова медицина в лікарській практиці суттєво підвищує якість здійснюваного лікування, поліпшує клінічні результати, мінімізує ризики помилок.

Приклади доказової медицини

Під час лікування чисельних та різноманітних захворювань можна побачити приклади доказової медицини. Ефективність використовуваних методів багаторазово вже підтверджувалась чисельними дослідженнями.

До найяскравіших прикладів цього можна віднести: 

1. використання антибіотиків виключно при інфекціях бактеріального типу. Саме завдяки доказовій медицині вдалося з'ясувати, що ефективними антибіотики при вірусних інфекціях не є. Щобільше, вони ще й антибіотикорезистентність внаслідок такого призначення можуть викликати;
2. приймання аспірину з метою профілактики проблем із серцем та судинами. Колись давно виявлено, що в малому дозуванні аспірин знижує рівень ризику інфаркту.      Доказова медицина не заперечує цьому, але результати здійснюваних її прихильниками досліджень з метою попередити кровотечі у хворих є підставою для уточнення дозування та терміну приймання препарату;
3. контроль за рівнем цукру у хворих на цукровий діабет. В доказовій медицині доведено, що за допомоги такого контролю виходить попередити ускладнення під час діабету (йдеться про розлади зору, про проблеми з нирками та ін.);
4. проведення мамографії. Завдяки доказовій медицині було з'ясовано, що ця процедура у жінок після 40, дійсно, дозволяє на ранній стадії виявити рак та суттєво підвищити шанси успішного завершення лікування;
5. здійснення вакцинації. Чудовий приклад, до речі. І саме шляхом доказів було доведено ефективність своєчасної вакцинації для попередження дифтерії, корі, поліомієліту та інших захворювань;
6. КПТ (когнітивно-поведінкова терапія) в лікування депресій та тривожності. Завдяки дослідженням вдалося довести ефективність КПТ в лікування чисельних психзахворювань. Тому її й почали активно застосовувати не лише в якості доповнення до лікування медикаментозним чином, а й в якості цілковитої лікам альтернативи.

Тобто, доказова медицина поґрунтована виключно на доведених та перевірених науковим чином даних. Тому використання її дозволяє фахівцям пацієнтам надавати найефективніші, найбезпечніші з наявних методів для лікування.

Висновки 

Беззаперечно, доказова медицина простими словами є дуже важливим в сучасній медпрактиці підходом. Базується вона на використанні обґрунтованих науково даних, які забезпечують ефективне та результативне лікування. 

Висновки стосовно доказової медицини можна зробити наступні:

1. Ґрунтується вона на результатах, отриманих в результаті наукових досліджень високої якості, наприклад, на контрольованих рандомізованих випробуваннях, на мета-аналізах та систематичних оглядах. Це дає змогу лікарям рішення ухвалювати, спираючись на реальні та надійні дані, а не на власний досвід, припущення чи думки.
2. Використання доказового підходу мінімізує ймовірність помилок, суттєво покращує медичні послуги, бо обрані методи проходять перевірку за доволі жорсткими стандартами.
3. Доказова медицина допомагає визначити оптимальні для лікування методи, дозволяє адаптувати їх згідно з потребами конкретного пацієнта, зі станом його здоров'я, з перевагами, ризиками та деякими іншими чинниками.
4. При доказовій медицині виходить уникнути непотрібних процедур та ліків. 
5. Пацієнти більш впевнені в ефективності впроваджуваних методів, довіри до медичних фахівців у них також більше. Помітно сприяють співпраці між пацієнтом та лікарем відкрите пояснення останнім прийнятих рішень.

А головне, що доказова медицина постійно розвивається. Вона базується на безперервному здійсненні досліджень, на стабільному оновленні медичних знань. Нові отримані результати стимулюють загалом розвиток медицини, впливає на формування клінічних рекомендацій, дозволяє краще впроваджувати новітні практики.

Таким чином, доказова медицина є перевіреним та систематизованим підходом, який медицину загалом  робить надійнішою, якісно її структурує та спрямовую на забезпечення для пацієнтів кращих результатів.